біля Знаменки — 3-й мотокорпуси), вони обходили 18-ту армію зі сходу, погрожуючи їй оточенням, проте вона не відходила на новий рубіж, не даючи ворогу навалитися всією силою на 9-ту армію, яка відходила до Миколаєва через лимани.
  11 серпня на закритій нараді керівників області, міста і заводів, командуючий фронтом генерал І. Тюленєв повідомив присутніх про те, що армія повинна залишити Миколаїв, що війська треба як можна швидше вивести на лівий берег Дніпра, бо реальною постала загроза їх оточення26. 12 серпня Ставка дозволила відвести 18-ту і 9-ту армії на рубіж від Кривого Рога по річці Інгул до Бузького лиману. Велику роль в обороні Миколаєва зіграла військово-морська база, командир якої контр-адмірал І. Кулішов, як старший воєнно-морський начальник міста очолив його оборону. Безпосе­редньо організацією оборони зайнявся генерал Матвієнко. Заводи терміново демонтували цінне обладнання і його вантажили на кораблі. Корпуси недобудованих кораблів ("коробки") крейсерів "проекту 67" і лідерів "проекту 48", також завантажили устаткуванням та цінним матеріалами і помістили на них робітників заводів із сім'ями. На буксирі ці "коробки" проривалися через Бузький і Дніпро-Бузький лимани під вогнем німців27.
  Вирішальним для всього Південного фронту і міста Миколаєва став день 13 серпня 1941 р., коли німецькі війсь­ка обійшовши з півночі Одесу, вийшли на узбережжя Чорного моря в районі між Очаковом і Одесою і остаточно відрізали Приморську армію від інших армій Південного фронту.
  Пізно вночі 13 серпня, після того, як на східний берег Бузького лиману, разом з біженцями, перейшли, відбиваю­чись від безперервних атак наступаючого ворога, останні військові з'єднання, був висаджений у повітря наплавний Варварівський міст. На західному березі залишився тільки 109-й полк прикриття 74-ї стрілецької дивізії, забезпечуючи евакуацію поранених і біженців з Трихат. Полк відбивав атаки ворога більше доби, навіть тоді, коли гітлерівці обійшли його